Про терпіння
Одного разу учень звернувся з проханням до свого Вчителя пояснити, що таке терпіння. Учитель узяв порожню чашу й поставив учневі на коліна, а потім дав йому в руки глечик, наповнений водою, і запропонував заплющити очі й поступово наповнювати чашу. Коли учень почав наповнювати чашу, Вчитель промовив:
– Випробовуючи терпіння іншої людини, ти наосліп наповнюєш чужу чашу, яка при цьому стоїть на твоїх колінах. Тому ти не знаєш, коли вона переповниться і ризикуєш облити самого себе.
Продовжуючи повільно наповняти чашу, учень запитав:
– Отже, доброчесна людина не повинна переповнювати чужу чашу терпіння?
– Не тільки, – відповів Учитель, – у тому, що ти оберігаєш свої ж коліна, особливої чесноти немає.
– То що ж вона має робити?
– Доброчесна людина також мусить стежити за тим, щоб її чаша на чужих колінах теж ніколи не переповнювалася! – відповів Учитель.
Про царя Соломона
Жив колись мудрий цар Соломон. Але, незважаючи на свою мудрість, життя мав неспокійне. І звернувся якось цар до придворного мудреця із проханням: «Допоможи мені – дуже багато чого в цьому житті може вивести мене з рівноваги. Я в полоні емоцій, і це дуже мені заважає!»
На що мудрець відповів: «Я знаю, як допомогти тобі. Надягни цю каблучку – на ній висічено фразу: «ЦЕ МИНЕТЬСЯ!» Коли тебе охопить лютий гнів або безмежна радість, подивися на цей напис, і він протверезить тебе. У цьому ти віднайдеш порятунок від надмірних емоцій».
Минав час, Соломон прислухався до поради мудреця й віднайшов спокій. Але настала мить, коли цар так розгнівався, що, глянувши на каблучку, не заспокоївся, а ще більше розлютився. Він зірвав каблучку з пальця й зібрався жбурнути її подалі в ставок, аж раптом помітив, що й на внутрішньому боці каблучки є якийсь напис. Цар придивився уважніше й прочитав: «І ЦЕ ТЕЖ МИНЕТЬСЯ...»
Песик
Оного разу чоловік ішов повз якийсь будинок і побачив бабусю в кріслі-гойдалці, поруч із нею гойдався в кріслі, читаючи газету, дідок, а між ними на ґанку лежав песик і скімлив, неначе від болю. Минаючи їх, чоловік подумки здивувався, чому це непокоїться пес.
Наступного дня він знову проходив біля цього будинку і побачив пару стареньких у кріслах-гойдалках і собаку, який лежав поміж ними і так само жалібно скавчав. Здивований перехожий подумав, що, якщо й завтра пес скімлитиме, він запитає про нього в його господарів.
Третього дня собі на лихо він побачив ту ж картину: бабуся гойдалася в кріслі, дідок читав газету, а пес на своєму місці жалібно скавулів. Чоловік більше не міг цього витримати.
– Вибачте, мем, – звернувся він до бабусі, – що сталося з вашим собакою?
– Із ним? – перепитала та. – Він лежить на цвяху.
Збентежений її відповіддю, чоловік запитав:
– Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, чому ж він просто не встане?
Бабуся усміхнулася й привітно відповіла:
– Певно, голубе, йому боляче настільки, щоб скавучати, та не настільки, щоб зрушити з місця. Люди дуже часто нагадують мені цього собаку. Скиглять-скиглять, а задок підняти, щоб змінити стан речей, – то нізащо!
Розмова двох свічок
«Шкода мені тебе, – сказала свічка своїй подрузі, яку щойно запалили. – Короткий твій вік. Ти скоро догориш і тебе не стане. Я щасливіша за тебе. Я не горю, лежу спокійно на боці й проживу ще досить довго».
Свічка, яка горіла, відповіла: «Я нітрохи не шкодую про це. Моє життя прекрасне й сповнене значення. Я горю, і віск мій тане, але від мого вогню запалюється безліч інших свічок, і мій вогонь від цього не зменшується. А коли віск і гніт згорять, то вогонь мій – душа свічки – з’єднається з вогнем простору, часткою якого він є, і я знову повернуся у свій чудовий і сяйний вогненний дім. А нині я світлом своїм розганяю морок ночі, радую оченята дітей, оздоровлюю повітря біля ліжка хворого, бо збудники хвороб не люблять живого вогню, підношусь символом молитовного поривання перед священними образами. Хіба коротке життя моє не прекрасне?! І мені шкода тебе, незапалена моя сестро. Шкода твоєї долі. Ти не виконала свого призначення, і де душа твоя – вогонь? Так, ти пролежиш цілою довгі роки, але кому ти потрібна така, і яка радість і користь від тебе? Ліпше горіти, ніж спочивати, тому що в горінні – життя, а в сплячці – смерть. Ти жалієш мене, що я скоро згорю і перестану жити, але ти у своїй бездіяльності й не починала існувати, так і помреш, не почавши. А життя обмине тебе».
Про мотив до роботи
Троє чоловіків везли тачки, наповненi камінням. Перехожий, який стояв поруч, спостерігав за тим, як вони це роблять. Він запитав у одного з них: «Що ти робиш?»
Перший відповів: «Веду кляту тачку».
Запитав у другого, другий відповів: «Заробляю на хліб».
Третій дав таку відповідь: «Будую храм».
Про абрикосове дерево
Молодий чоловік, спостерігаючи, як його вісімдесятилітній сусід садив абрикосове дерево, запитав старого:
— Чи ви ще сподіваєтеся їсти з нього плоди?
Старий, спираючись на лопату, відповів:
— Звісно, що ні. Я знаю, що не буду їсти плодів із цього дерева, але я все життя з великою охотою їв абрикоси з дерев, яких не садив. Таким чином я намагаюсь віддячити тим, хто посадив дерева для мене.
Чайові
Один хлопчик років десяти увійшов у кафе і сів за столик.
Офіціантка підійшла до нього.
– Скільки коштує шоколадне морозиво з горішками? — запитав хлопчик.
– П’ятдесят центів, — відповіла жінка.
Хлопчик витягнув руку з кишені і перелічив монетки.
– Скільки коштує просте морозиво, без нічого? — запитав він. Деякі відвідувачі очікували за столиками, і офіціантка почала висловлювати невдоволення:
– Двадцять п’ять центів, — кинула коротко у відповідь. Хлопчик знову перерахував монетки.
– Хочу просте морозиво, — вирішив він.
Офіціантка принесла морозиво, кинула на стіл рахунок і пішла. Хлопчик з’їв морозиво, оплатив у касі рахунок і пішов. Коли офіціантка повернулася прибирати стіл, у неї став клубок у горлі. Поруч із порожньою вазочкою лежали акуратно складені монетки, двадцять п'ять центів — її чайові.
Ніколи не роби висновків про людину, поки не дізнаєшся причини її вчинків.
Про три гріхи
Є три тяжких гріхи, що заважають жити нам і нашим близьким, — одного разу сказав Учитель. Слухачі завмерли.
— Перший гріх — це злорадство. Якщо в сусіда здохла корова — це не привід до веселощів. Я не говорю, що ви зобов’язані допомагати сусіду. Хоча б не радійте чужому горю. Сусіди — теж люди, не треба бажати їм зла.
Люди схвально перемовлялись. Мудрий Учитель почекав, поки розмови зупиняться, і продовжив:
— Другий гріх — це журба. Навіть коли у вас всього одна корова, навіть коли вона стара і хвора, не треба впадати у відчай. Радійте життю. Так, вона стара, хвора, але це все-таки корова. Від неї можна чекати на телятко. У багатьох, наприклад, взагалі немає жодної корови і їм немає чого чекати.
Юрба схвально загуділа. Учитель чекав, коли припиниться гул. Але тут із натовпу прозвучав чийсь голос:
— Якщо я не журюся і радію тому, що у мене є корова, а у когось її немає, виходить, так я радію тому, що цей хтось живе гірше за мене, а це вже злорадство.
Юрба замовчала, обмірковуючи сказане, а Учитель завершив свою промову:
— Третій, найтяжчий гріх, який заважає отримувати радість від життя, — це занудство.
Жодного слова про мене
Одного разу в будинок не молодого чоловіка постукав торговець:
— Доброго дня! Я хочу запропонувати вам цю прекрасну енциклопедію! — скоромовкою почав він, дістаючи з сумки тяжкий томик. — В ній зібрані відомості про все на світі! Вона вміщує сотні тисяч статей, немає жодної значної події світовій історії, жодної людини, яка б не залишила слід, і про яку не згадувалося в цьому прекрасному виданні.
Коли він зупинився, щоб набрати повітря і продовжити завчений монолог, старий посміхнувся і сказав:
— Юначе, ти добре говориш. Чітко і швидко. Ти встиг сказати мені дуже багато хороших слів про цю книгу за такий короткий час. Але ти не сказав ні жодного слова про мене. При цьому ти чомусь надієшся, що я куплю у тебе цю книгу.
Про вогонь свічки
Надходив вечір. Чоловік запалив маленьку свічку й почав підійматися з нею сходами, які закручуючись спіраллю, губилися десь високо під склепінням вежі.
- Куди ми йдемо? — запитала свічка.
- Ми піднімаємося на вежу, щоб освітити шлях кораблям у гавані. Але жоден із кораблів не зможе побачити мого світла, — заперечила свічка.
- Хоча твій вогник і маленький, — відповів чоловік, — усе ж продовжуй горіти так яскраво, як тільки зможеш, решту залиш мені.
Так перемовляючись вони дісталися верхівки вежі й підійшли до великої лампи. Чоловік запалив лампу від маленької свічки, і незабаром великі відполіровані дзеркала за лампою відбили її світло, поширюючи його на милі навколо і вглиб моря, освітлюючи шлях кораблям і мандрівникам.
… Як маленька свічка або навіть сірник можуть розпалити величезне вогнище і вказати шлях сотням людей, так і невелике полум’я твого душевного тепла і хорошого прикладу в змозі змінити життя, світогляд і долю людей, навіть, якщо ти сам цього ще не усвідомив сповна.
Просто будь світлом для людей, які тебе оточують, як той маячок, що радісно спрямовує кораблі в безпечну гавань.
Молодий спеціаліст
В тридцяті роки XX століття одна японська компанія купила в США промисловий станок. Місяць потому виробники отримали телеграму: «Станок не працює. Пришліть наладчика».
Виробник направив туди спеціаліста, але з Японії поступила нова телеграма: «Наладчик занадто молодий. Пришліть кого-небудь досвідченого».
Виробник вислав у відповідь телеграму: «Краще скористайтеся його послугами, тому, що він — винахідник цього станка».
Про
виховання
У зоопарк привезли ведмежа, посадили його в клітку. Клітка була настільки малою, що воно могло робити тільки три кроки вправо і три кроки вліво.
Так і ходило ведмежа три кроки вправо і три кроки вліво.
Минув час, ведмежа підросло і стало красивим, могутнім ведмедем. Його випустили у просторий вольєр. Але й там він продовжував робити три кроки вправо і три кроки вліво.
Йшов час, а наш ведмідь так і ходив три кроки вправо і три кроки вліво.
Що робити з красивим метеликом
Прибіг одного разу заплаканий хлопчик, син пастуха, до Мудрої Свині.
– Колись моя мама сказала, що найстрашніше, що можна зробити – це відібрати життя в кого-небудь, і ось тепер я зрозумів її слова, так як ненавмисне позбавив життя прекрасного метелика.
– Не журися – сказала Свиня. Так, вбивати недобре, але ж ти зробив це без злого умислу. Міріади маленьких метеликів гинуть на Землі від холоду, від того, що стали здобиччю хижаків, і ніхто їх не жаліє, так вже влаштований наш світ.
– Голос моєї мами весь час дорікає мені за те, як я вчинив, і я чую його кожен день, – це були слова, які син пастуха сказав Свині.
– А ти поясни їй, що ти не правий, – відповіла Мудра Свиня.
Син пастуха засміявся, його обличчя осяяла радість. Тепер він знав відповідь на своє питання. Через хвилювання, яке він зазнав, хлопчик навіть не подякував Свині.
– Кожна людина рано чи пізно починає уявляти, ніби його проблеми найбільш значущі, а яке щастя вони відчувають, розуміючи, що це не так, – сказала Свиня, і через хвилину додала, – а мені все-таки дуже шкода метелика, адже комусь він був єдиною радістю.
Хто чим багатий, той тим і ділиться!
Купив чоловік собі новий будинок – великий, гарний, і сад з фруктовими деревами біля будинку. А поруч у старенькому будиночку жив заздрісний сусід, який постійно намагався зіпсувати йому настрій: то сміття під ворота підкине, то ще якусь гидоту накоїть.
Одного разу прокинувся чоловік у гарному настрої, вийшов на ганок, а там – відро з помиями. Чоловік взяв відро, помиї вилив, відро вичистив до блиску, назбирав в нього найбільших, стиглих і смачних яблук і пішов до сусіда.
Сусід, почувши стукіт у двері, зловтішно подумав: «Нарешті я дістав його!». Відкриває двері в надії на скандал, а чоловік простягнув йому відро з яблуками і сказав: «Хто чим багатий, той тим і ділиться!»
Зустріч двох чоловіків
Зустрілися якось два чоловіка, що славилися мудрецями.
– Я, – сказав один із них, – служу при дворі короля. Коли йому сумно, я розповідаю веселі історії, коли йому важко, я підтримую його, коли він не знає, як вчинити, я даю йому пораду. За це він щедро платить мені, я живу в благополуччі і достатку.
– А я, – сказав другий, – живу відлюдником, але до мене приходять люди по допомогу і пораду, і я всім допомагаю. Правда, їм нічим заплатити, та зате я вільний і незалежний.
Коли вони розлучилися, кожний трохи – зовсім трохи! – позаздрив іншому.
Без мене
Жила одна сім’я: чоловік із жінкою, маленька дитина і бабуся.
Одного разу знадобилося батькам поїхати ненадовго в справах. Брати дитину із собою було неможливо. Бабця була хвора, і на неї неможна було залишати дитину. Батьки вирішили запросити на декілька днів няню, щоб вона пожила у них. Бабця, дізнавшись про рішення батьків, повідомила їм, що якщо вони поїдуть, і з її онуком залишиться няня, то вона сама поїде на ці дні жити до сестри. На питання «Чому?» вона відповіла:
— Якщо з дитиною щось трапиться, то нехай це трапиться без неї. Я не хочу бути відповідальна за це.
Від Андрія Якушева
Два плуги
Із одного і того самого куска заліза і в одній і тій самій майстерні були зроблені два плуги. Один із них потрапив в руки землеробця і відразу пішов у роботу, а інший довго і без користі провалявся в лавці купця.
Так трапилося, що через певний час, обидва земляки знову зустрілись. Плуг, який був у землеробця, блистів, як срібло, і був навіть ще кращим, як новий; плуг, який пролежав без всякої справи у лавці, потемнів і покрився іржею.
— Скажи, будь ласка, чому ти так блищиш? — запитав плуг, який заржавів у свого старого знайомого.
— Від праці, мій милий, — відповів той, — а якщо ти заржавів і зробився гіршим, аніж був, то тому, що весь цей час ти пролежав на боку, нічого не роблячи.
Від Костянтина Ушинського
Вічні запитання
Німецький філософ Шопенгауер йшов вулицею Дрездена. Його непокоїли відповіді на запитання. Крокуючи сквером, він вирішив посидіти і подивитися на квіти.
Один із жителів району спостерігав за дивною поведінкою філософа і визвав поліцію. Через пару хвилин офіцер наблизився до Шопенгауера.
— Ти хто? — грубо запитав офіцер.
Шопенгауер оглянув поліцейського зверху донизу.
— Якщо ви можете допомогти мені знайти відповідь на це питання, — сказав він, — я буду вам вічно вдячним.
Від Пауло Коельо
Дерев’яна годівничка
Колись давно жив старий чоловік. Очі його осліпли, слух притупився, коліна тремтіли. Він майже не міг тримати в руках ложку і під час їжі часто проливав на скатертину суп, а іноді дещо з їжі випадало в нього з рота. Син і його жінка з відразою дивилися на старого і стали під час їжі саджати його в куток за пічку, а їжу подавали йому в старому блюдці. Звідти він сумно дивився на стіл, і очі його ставали вологі.
Одного разу руки його так затрусилися, що він не зміг утримати блюдце з їжею. Воно впало на підлогу і розбилося. Молода господиня почала сварити старого, але він не промовив ані слова, а тільки тяжко зітхнув. Тоді йому купили дерев’яну миску. Тепер він повинен був їсти з неї.
Одного разу, коли батьки сиділи за столом, в кімнату увійшов їх чотирьохрічний син із шматком дерева в руках.
— Що ти хочеш зробити? — запитав батько.
— Дерев’яну годівничку, — відповів хлопчина. — Із неї тато з мамою будуть їсти, коли я виросту.
У залі очікування
У залі очікування аеропорту довго плакала молода жінка. Всі бачили, але ніхто не знав, що робити. Один мужчина набрався сміливості, підійшов до неї, обняв її, сказав їй щось утішне і запитав:
— Чи є що-небудь, що я міг би зробити, щоб допомогти вам припинити плакати?
— Боюсь, що ні, — відповіла жінка, — це алергія. Але, будь ласка, продовжуйте ваші спроби.
Про плинність часу
Один бізнесмен назбирав великий капітал – 3 мільйони доларів. Він вирішив, що візьме собі рік відпустки, щоб удосталь відпочити. Але не встиг прийняти це рішення, як його відвідав Янгол Смерті.
Бізнесмен дуже злякався і вирішив відкупитися.
"Продай мені три тижні життя, і я віддам тобі мільйон”, - запропонував він.
Але Янгол Смерті відмовив.
"Гаразд, продай тільки один день, і я віддам усе, що маю. Янгол відмовив.
Тоді чоловік запитав, чи може Янгол Смерті дати йому кілька хвилин, щоб написати прощального листа. Янгол погодився.
Бізнесмен написав: ”Правильно використовуйте час, який вам відведено для життя. Я не зміг купити навіть години за 3 мільйон доларів. Перевірте, чи все, що вас оточує, справді має цінність”.
Про морську зірку
Чоловік йшов берегом і раптом побачив хлопчика, який піднімав щось із піску і кидав у море. Чоловік підійшов ближче і побачив, що хлопчик піднімає з піску морські зірки. Вони оточували його з усіх боків. Здавалося, на піску мільйони морських зірок, берег був буквально засіяний ними на багато кілометрів.
– Навіщо ти кидаєш ці морські зірки у воду? – запитав чоловік, підходячи ближче.
– Якщо вони залишаться на березі до завтрашнього ранку, коли почнеться відлив, то загинуть, – відповів хлопчик, не припиняючи свого заняття.
– Але це ж просто безглуздо! – закричав чоловік. – Озирнися! Тут мільйони морських зірок, берег просто засіяний ними. Твої спроби нічого не змінять!
Хлопчик підняв наступну морську зірку, на мить замислився, кинув її в море і сказав:
– Ні, мої спроби змінять дуже багато... Для цієї зірки.
Про людину
Одна людина вирішила змінити світ. Але світ такий великий, а вона така маленька.
Тоді вона вирішила змінити своє місто. Але місто таке велике, а вона така маленька.
Тоді вона вирішила змінити свою родину. Але родина у неї така велика, одних дітей з десяток.
Тоді ця людина вирішила змінити те єдине, що їй до снаги... саму себе.
Про чуму
Зустрівся якось перехожий із Чумою.
«Куди йдеш, Чумо?» — запитав він.
«Іду в Багдад, — відповіла Чума. — Хочу заморити 5 тисяч душ».
Через певний час зустрілися вони знову: «Ти збрехала мені, казала, що замориш 5 тисяч душ, а загинуло 50 тисяч», — дорікнув Чумі чоловік.
«Ні, ти помиляєшся. Я згубила лише 5 тисяч, а інші померли від страху».
Про щастя
Бог зліпив людину з глини, і залишився у нього невикористаний шматок. «Що б іще зліпити?» — запитав Бог.
«Зліпи мені щастя», — попросив чоловік.
Нічого не відповів Бог і лише поклав у долоню шматок глини.