У цьому розділі ми ділимося віршами, оповіданнями, казками, легендами та притчами,
які приносять задоволення і педагогам, і вихованцям.
Читайте та використовуйте у своїй роботі!
Україна
Я країна Україна
з козацького роду,
Мати вільних українців –
древнього народу.
Тут мої міста і села –
Від Дону до Сяну,
над Дніпром моя столиця
діамантом сяє.
Мої гори, моє море,
моє небо чисте,
тут мій прапор синьо-жовтий,
тризуб золотистий.
Олесь Лупій
Мати-Україно
Перше наше слово з нами повсякчас,
Мати-Україно, ти одна у нас!
Ниви і діброви, і садів окрас —
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж одна у нас!
Хай же мир і дружба поєднають всіх,
І дзвенить дитячий безтурботний сміх.
Нам зоріє доля світла і ясна.
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж у нас одна!
М. Сингаївський
Владьо і приблудне цуценя
Дві ночі й два дні з неба, як із лантуха, сипало снігом. І чорні в загатах хати, і хлівчики, і збляклі на дощах садки та городи – все огорнула біла святкова габа. Навіть стовпці в тинах вирядились у гостроверхі шапки і стояли вподовж вулиці самовдоволено й урочисто, мов почесна варта.
Владьо збіг із ґанку й, весело хекаючи, заходився прокидати до воріт стежину. Коли це од ставка долинув невиразний гомін.
Ворона і її діти
Ворона підгодувала троє молодих воронят, що ще не могли самі літати, та й гадає собі: «Ану, я їх випробую, котре з них найсправедливіше». Каже она до них так:
– Діти, ми на цім дереві не утримаємося, бо завтра се дерево хоче господар зрубати; сьогодні його призначив до зрубання, тому я вас мусю попереносити на друге місце, он там за ту широку ріку.
Діти кажуть:
– Най буде.
Ворона бере в лаби найстаре вороня і несе. Серед води питає:
– Синку, ци будеш ти так мене годувати на старі літа, як я тебе? Ци будеш ня,– каже,– так годувати і переносити, де треба, як я тебе переносю?
Легенда про долю
Жили собі два брати – один багатий, а другий – бідний. Якось вийшов бідний на братове поле і бачить, що полем ходить якась жінка, збирає колосся і втикає їх у снопи. Ось він і питає:
– Хто ти така?
– Я – Доля твого брата.
– А де ж моя Доля?
– Вона лежить отам, під грушею.
– Що мені треба зробити, аби й моя Доля була такою ж роботящою, як ти?
– А ось я тобі дам пораду: візьми ти доброго дрючка, підійди під ту грушу, підкравшись до своєї сонної долі, впіймай її, бий, що є сили, й примовляй при цьому: ось тобі, лиха Доле, за те, що не йдеш у поле працювати на мене, коли біда зовсім уже насіла! Допомагай мені, не то – вб’ю!
Бідняк так і вчинив, після чого все в нього пішло на лад, і він невдовзі зробився багатшим за свого брата.
Притча про терпіння
Одного разу учень звернувся з проханням до свого Вчителя пояснити, що таке терпіння. Учитель узяв порожню чашу й поставив учневі на коліна, а потім дав йому в руки глечик, наповнений водою, і запропонував заплющити очі й поступово наповнювати чашу. Коли учень почав наповнювати чашу, Вчитель промовив:
– Випробовуючи терпіння іншої людини, ти наосліп наповнюєш чужу чашу, яка при цьому стоїть на твоїх колінах. Тому ти не знаєш, коли вона переповниться і ризикуєш облити самого себе.
Продовжуючи повільно наповняти чашу, учень запитав:
– Отже, доброчесна людина не повинна переповнювати чужу чашу терпіння?
– Не тільки, – відповів Учитель, – у тому, що ти оберігаєш свої ж коліна, особливої чесноти немає.
– То що ж вона має робити?
– Доброчесна людина також мусить стежити за тим, щоб її чаша на чужих колінах теж ніколи не переповнювалася! – відповів Учитель.